Ogen van de oorlog - очі війни

Mariya Amariy is in 1992 geboren in de Oekraïense stad Zolochiv. Van jongs af aan tekent en schildert ze. Het is haar manier om haar emoties over te brengen. Later, in haar atelier, focust ze zich eerst vooral op glassculpturen. Vanwege gebrek aan materiaal legt ze zich vervolgens toe op het schilderen van religieuze iconen op hout. Ze opent in haar woonplaats een studio waarin ze lesgeeft.

En dan… op 24 februari 2022 verandert alles in het  leven van Mariya. De oorlog in haar land zorgt ervoor dat ze moet vluchten en ze belandt in de gemeente Hendrik-Ido-Ambacht. Hier werkt ze aan bijzondere schilderijen; met verf en een kwast toont Mariya de wrange werkelijkheid van een getroffen land en zijn inwoners.

amariimariia@gmail.com
@maria.amarii

Марія Амарій народилася у 1992 році в українському місті Золочів. З дитинства вона займається малюванням та живописом. У цьому вона знаходить спосіб передавати свої емоції. Пізніше у своїй майстерні вона зосереджується переважно на скульптурі зі скла. Згодом через брак матеріалів переходить до написання релігійних ікон на дереві. У рідному місті відкриває студію, де сама ж і викладає. 

А потім... 24 лютого 2022 року все в житті Марії змінюється. Війна в її країні змушує її тікати, тож вона опиняється в муніципалітеті Гендрік-Ідо-Амбахт. Тут Марія працює над особливими картинами, де за допомогою фарб та пензля показує гірку реальність постраждалої країни та її мешканців.

amariimariia@gmail.com
@maria.amarii

Als kunstenaar wil ze de wereld laten zien wat er in Oekraïne gebeurt. En dat voelt als pure noodzaak voor de gevluchte Oekraïense Mariya Amariy. “Mijn schilderijen zijn de ogen van de oorlog.”

Haar eigen ogen verraden enige verlegenheid, misschien bescheidenheid. Of is het verborgen verdriet? Geflankeerd door een tolk beantwoordt Mariya de vragen. Soms haperend, ingetogen, dan weer vol overtuiging en kordaat. “Alle dromen van de Oekraïners zijn gebroken”, vertelt ze al vrij snel over de situatie in haar land, “hun lot is sinds de oorlog gekeerd. Niets is nog hetzelfde sinds zij huis en haard verlieten. Als kunstenaar móet ik dat op het doek vereeuwigen. Om de wereld te laten zien hoe het er momenteel aan toegaat in mijn vaderland.”

Aangeboren creativiteit

Mariya Amariy is geboren in 1992 met een penseel in haar hand en met een unieke kijk op de wereld. Niemand had destijds durven voorspellen hoe Maria’s blik op de realiteit decennia later zou leiden tot een serie confronterende schilderijen. Ze woonde met haar man in Zolochiv, een stad in Oekraïne met ruim 24.000 inwoners. Mariya uit haar creativiteit op verschillende manieren. In haar atelier focust ze zich eerst vooral op glassculpturen, maar vanwege gebrek aan voldoende materiaal legt ze zich vervolgens toe op het schilderen van iconen op hout voor kerken. Ze opent een studio waarin ze lesgeeft. De gebeurtenissen in haar leven rijgen zich aaneen van voorspoed en creativiteit. En dan… op 24 februari 2022 verandert alles in het leven van Mariya. Rusland valt Oekraïne aan.

Angst, boosheid en een glinstering van hoop

Samen met haar man ontvlucht Mariya noodgedwongen de oorlog, naar Nederland. Ze wordt opgevangen in Hendrik-Ido-Ambacht en begint vrijwel direct te schilderen, vaak met de focus op ogen. Want die spelen een belangrijke rol in het werk van Mariya. Vooral in de portretten spreken de ogen tot de verbeelding. Ze stralen angst, boosheid, trauma, maar ook een glinstering van hoop uit. Het zijn, volgens Mariya, de ogen die de oorlog hebben gezien. Geschilderd vanuit de eigen wisselende emoties van de kunstenaar.

Zien en laten zien

Mariya: “Ik probeer altijd te zien en te laten zien waar anderen wellicht onbewust aan voorbij gaan. Sinds ik in Hendrik-Ido-Ambacht woon, is de noodzaak om te schilderen groter dan ooit, omdat ik de wereld, ook van een afstand wil, of eigenlijk moet laten zien wat er in mijn vaderland gebeurt en is gebeurd.” Schilderen is voor Mariya dé manier om haar gedachten over te brengen. “Wanneer een doek klaar is, voelt het voor mij telkens als een geboorte. Ik geef leven aan mijn gevoelens en gedachten. Mijn streven is om met ieder nieuw doek volmaakter te zijn; niet in techniek, maar in gevoel.”
Voor nu zou ze, net als in Oekraïne, het liefst een eigen studio willen in Ambacht, waarin ze teken- en/of schilderles kan geven. “Kunstenaar zijn is mijn missie, het is mijn doel in het leven.”

Як художник, вона прагне показати світові, що відбувається в Україні. Для української біженки Марії Амарій — це нагальна необхідність. «Мої картини — це очі війни», — каже вона.
Її власні очі видають деяку сором’язливість, можливо, скромність. Чи це прихований смуток? У супроводі перекладача Марія відповідає на запитання. То запинаючись, пригнічено, то знову впевнено та жваво. «Всі мрії українців розбиті, — поспішає вона розповісти про ситуацію в своїй країні, — їхні долі перевернулися через війну. Відтоді, як вони покинули свої помешкання, змінилося геть усе. Як художниця, я повинна була увічнити це на полотні. Показати світові, що зараз відбувається на моїй Батьківщині».

Вроджена креативність

Марія Амарій народилася у 1992 році з пензлем у руці та унікальним поглядом на світ. Тоді ніхто б не наважився передбачити, що через десятиліття погляд Марії на реальність створить серію конфронтаційних картин. Вона жила з чоловіком у Золочеві, українському місті з населенням понад 24 000 осіб. Свою творчість Марія виявляє в різних формах. У своїй майстерні вона спочатку зосереджується переважно на скляній скульптурі, але через відсутність достатньої кількості матеріалу переходить до написання ікон на дереві для храмів. Відкриває студію, в якій викладає. Події її життя сплітаються воєдино з благополуччям і творчістю. А потім... 24 лютого 2022 року все в житті Марії змінюється. Росія нападає на Україну.

Страх, гнів і проблиск надії

Разом із чоловіком Марія змушена тікати від війни до Нідерландів. Їй надають притулок у Гендрік-Ідо-Амбахті, де вона майже одразу починає малювати, часто зосереджуючись на очах. Саме вони відіграють важливу роль у роботах Марії. На портретах її пензля очі по-особливому провокують уяву. Вони випромінюють страх, гнів, травму, але в цих очах також є проблиск надії. Це, за словами Марії, очі, що бачили війну. Написана з власних мінливих емоцій художника.

Побачити та показати

Марія: «Я завжди намагаюся побачити та показати те, що інші можуть несвідомо не помітити. Оскільки я живу в Гендрік-Ідо-Амбахті, потреба малювати є більшою, ніж будь-коли, тому що я хочу, або, власне, маю потребу показати світові, навіть на відстані, що відбувалося та відбувається в моїй країні». Для Марії живопис — це спосіб донести свої думки. «Щоразу, коли завершується робота над полотном, для мене це наче народження. Я даю життя своїм почуттям і думкам. Моя мета — з кожним новим полотном ставати більш досконалою; не в техніці, а у відчутті».
Наразі, як і в Україні, вона хотіла б мати власну студію в Амбахті, щоб давати уроки малювання та/або живопису. «Бути художником — це моє покликання, моє призначення в житті», — каже Марія.

1. Alarm!
Alarm overdag, alarm 's nachts, en ogen van kinderen vol angst. Donkere kelders weer, en niemand weet wat er gaat gebeuren. Angst.

2. Hoop
Dit is Nadiya (de naam betekent ‘Hoop’), ze is 9 jaar oud. Dankzij deze tag gaat het goed met haar en ze is weer bij haar familie. De oorlog in Oekraïne heeft honderden kinderen als wees achtergelaten, verminkte de lichamen en zielen van kinderen. Ouders in wanhoop en stress maken aantekeningen voor hun kinderen met belangrijke gegevens in geval van overlijden of scheiding. De moeder van Nadiya raakte gewond door granaatscherven van de raket, en het meisje werd alleen met een evacuatietrein weggestuurd. Ze bracht veel tijd alleen door, met vreemde mensen in het opvangcentrum, en dankzij deze tag met een telefoonnummer was het mogelijk om het meisje met haar moeder te verbinden. Deze familie kreeg een kans op een nieuw leven. 
Dit is kleine Nadiya, of liever gezegd een grote Hoop in mijn hart, dat er een einde komt aan deze verschrikking en dat onze kinderen nooit meer gaan lijden.

3. Na de 24ste
Iedereen heeft zijn/haar eigen verhaal... Maar na de 24ste februari verscheen er één gemeenschappelijk verhaal. Helaas zullen we nooit meer hetzelfde zijn. De oorlog heeft ons veranderd, niet alleen qua uiterlijk, maar ook qua innerlijk. Kijk maar naar deze ogen. De ogen die oorlog en verschrikkingen hebben gezien, maar ook de ogen die hun vonk niet hebben verloren, die zo bodemloos zijn geworden als de oceaan, zo koud als ijs, zo sterk als Damascus staal.
Portretten op de achtergrond zijn de beelden van ons innerlijke zelf, dat in korte tijd volwassen is geworden. 
De ornamenten rondom zijn de ziel van Oekraïne, onze traditie.

4. Zwarte raaf is een voorbode van oorlog
Je kunt ontsnappen aan oorlog, aan angst, aan verschrikkelijke gebeurtenissen, maar je kunt niet ontsnappen aan gedachten die als zwarte raven in ons hoofd zitten.
Deze gedachten blijven altijd bij ons.

5. Sint Joris 'de Drakendoder'
Sint Joris de Drakendoder, patroon van het leger en hemelse beschermer. Op zijn schild staat een drietand, het nationale symbool van Oekraïne, en op de achtergrond de Oekraïense vlag.

6. Stad in brand
Marioepol is een Oekraïense havenstad met een half miljoen inwoners. De stad is bijna volledig van de aardbodem weggevaagd. De stad staat in brand.

7. Één minuut daarvoor
Geef me een zee van roze dromen, zonder einde en zonder grenzen.

8. Een levenskunstenaar
Ik wil al de duisternis schilderen die mijn geboorteland veroverde. Om mensen weer te laten glimlachen en tranen weg te wassen, om alle wonden te genezen en de doden te laten herrijzen, zodat de ogen kunnen vergeten wat ze zagen.
 

1. Тривога! 
   Тривога в день, тривога в ночі, перелякані очі дитячі. Знову темні підвали, і ніхто не знає що буде далі. Страх.
    
2. Це Надійка, їй 9 років, завдяки цій бірці в неї все добре, вона знову із своєю сім’єю. Війна в Україні зробила сиротами сотні дітей, покалічила дитячі тіла і душі. Батьки у розпачі стресі пишуть на дітях записки з важливими даними, на випадок смерті, розлуки. Надійки маму поранили осколки від ракети, дівчинку одну відправили евакуаційним поїздом. Вона багато часу провела сама, з незнайомими людьми у центрі для біженців, і саме ця бірочка з номером телефону з’єднала їх з мамою. Ця сім’я отримала шанс на нове життя. Це Надійка, а точніше велика Надія у моєму серці, що цей жах закінчиться і наші діти ніколи не будуть страждати.
    
3. 3. Після 24
   В кожного з нас є своя історія…Але після 24 лютого з’явилася одна спільна історія. Нажаль ми вже ніколи не будемо колишніми. Війна змінила нас, не лише зовні, але нас внутрішніх змінила кожного. Тільки погляньте в ці очі, очі - що бачили війну, очі що бачили жахіття, але очі що не втратили іскри, стали бездонними як океан, стали холодними, як крига, стали сильними, як даманська сталь.
   Портрети на задньому плані - це наше внутрішнє я, яке дуже змужніло за короткий період. 
   Орнаменти навколо - це душа України , наша традиція.
    
4. Чорний ворон - передвісник війни. 
   Можна втекти від війни, від страху, від жахливих подій, але не можна втекти від думок, які мов чорні ворони сидять у нашій голові.
   Ці думки завжди залишаються з нами.
    
5. Святий Георгій- Змієборець , покровитель воїнства та небесний покровитель. На його щиті - тризуб, який є національним символом України, а на задньому плані український прапор.
    
6. Маріуполь - українське портове місто з півмільйонним населення . Місто майже повністю стерте з лиця землі. Місто у вогні.
    
7. За хвилину до.
   Подаруй мені море рожевих мрій і так, щоб без кінця і краю.
    
8. Художниця життя.
   Так хочеться взяти і замалювати всю темряву, яка полонила мою рідну землю. Намалювати людям знову посмішки і позмивати сльози, щоб всі рани зажили , а мертві воскресли, щоб очі забули побачене.